Уявне місто Cici Wu Yumeng

– Які Ваші враження про місто?

– Я свого часу писала в коледжі есей про місто, яке не існує, уявне місто. Коли я приїхала до Львова, то побачила в реальності місто зі свого есею. Місто, в якому багато дерев, похмурі, але незлі люди, місто, в якому забуваєш якісь емоції і набуваєш місто. При цьому, це місто, в якому не страшно забувати. Люди мало посміхаються у Львові, але я відчуваю, що ці люди по-доброму ставляться до оточуючого світу, вони не ненавидять його.

– Чим відрізняється місто Львів від інших міст?

– Тут зовсім інший ландшафт міста. Неповторної атмосфери місту надають історичні пам’ятки, таких нема в Гонконгу. Тут кожен може бути митцем, а будь-яка дія чи явище заслуговує на статус твору мистецтва. Навіть офіціант в кафе виконує свою роботу по-мистецьки. В інших містах, в тому числі у Європі, я такого не спостерігала. Ландшафт інших міст суттєво відрізняється від Львова. В Гонконгу  великий вплив США та Великобританії. Тут його так невідчутно.

– Як би Ви окреслили свій стиль в мистецтві?

– Це інсталяції в просторі. Мені хочеться показати простір як щось нове, місце в якому знайомі речі набувають нової якості. От як у випадку з роботою «Андрій». Простором є не лише кімната, але й драбина, навколо якої в новій несподіваній якості поєднуються електронні деталі, будівельні інструменти, різні побутові речі.

– Щодо Ваших робіт тут, який зміст Ви  в них вкладали?

– Передовсім, на ці роботи мене надихнуло місто, саме тому робоча назва мого проекту була «Мої ідеї з 8 по 21 листопада». Перша робота «Гра без назви» ми вигадали з моїм партнером Rostcherry Sequelas. Ідея – пізнати місто, слідкуючи за спинами людей. Вона передбачає правила: 1) слід мати фотоапарат і карту; 2) вихідний пункт гри – площа Ринок, місце, де часто люди перебувають в очікуванні; 3) гра починається, коли особа починає рухатися і ми фіксуємо на фото спину перехожого; 4) на карті відстежуємо маршрут особи; 5) гра закінчується, коли особа залишає «карту» або входить до будівлі. Результат цієї гри – 10 осіб, 10 їхніх маршрутів.

Друга робота – спроба використати драбину як простір. Вона ніби організовує простір. Визначає гру деталей, які зібрані внизу біля неї. Більшість цих деталей для нас не мають назви, а тут зібрані разом вони творять якусь нову якість, отримують нову сутність. Це спроба побачити звиклі речі по-іншому. Названа вона «Андрій» на честь майстра Музею, інструменти якого використані в роботі.

– Чи мали Ви змогу познайомитися з роботами львівських художників? Як вони Вам?

– Так, я познайомилися з роботами львівських майстрів. Ті, що я бачила – надзвичайно цікаві і дуже гармонійні. В нас мистецтво все більше використовує нові технології, нові медіа. І ще, з огляду на моє бачення простору – його тут недостатньо обігрують художники. Мені припали до душі роботи львівського художника Сергія Савченка, він найсміливіший та найкмітливіший художник з тих, кого я знаю.

– Що Ви повезете додому?

-Мені дуже сподобалася свічки, львівський шоколад і чоловічі капелюхи. Це в якості сувенірів і повезу додому.
– Чи відвідували Ви тут китайські ресторани? Спілкувалися з співвітчизниками?
– Ні, я вважала з потрібне зосередитися на культурі галичан і спілкуватися з ними, щоб максимально зрозуміти.
– Зрозуміли?
– Ні, але наблизилася до розуміння.
– Що збираєтесь робити, коли повернетеся додому?
– Передовсім розповім, про «Музей Ідей»; у нас немає навіть подібної галереї. А далі – я ще не визначилися. Можливо буду здобувати науковий ступінь в галузі медіа. Я вважаю, що людина має декілька ідентичностей, художник – це лише одна з моїх ідентичностей. Буду шукати інші…

Розмову вела Оксана Дащаківська



Написати відповідь

Please enter your comment!
Please enter your name here